Стаська розплющила очі і відчула, що в неї земля іде з-під ніг. «Що трапилось? Де це я опинилася?.. Господи, що взагалі відбувається?!» - думки замаячіли в голові дівчини з величезною швидкістю. В ногах відчувалася слабкість, а в шлунку завіяв вітерець. Не так вже й часто трапляється, що спочатку ти був в одному місці, а потім раптом опинився в іншому.
Вибір був невеликий. Стаська почала роздивлятися де ж саме вона зараз є. Було темно. І розгледіти хоч щось було досить непросто. Це було якесь високе й просторе приміщення, під ногами пісок, зі стелі звисали якісь мотузки, стирчали металеві труби і перекладини… Дивний запах...
Аж раптом дівчину засліпив широкий і густий промінь жовтого світла. Поступово очі до нього звикли.
– Цирк?.. – прошепотіла Стаська. Так! Вона і справді стояла на арені цирку Шапіто. Одна однісінька. Людей на трибунах не було. І, що не могло не заспокоювати, тварин ніде не було також.
– Радий тебе, Стася, бачити на нашій арені – почулося з перших рядів. На металевий парканчик опирався чоловік приблизно 45 років. На ньому було клітчасте пальто, светр під горло. І не голився він мабуть вже днів п’ять. «Нечупара» - подумалося Стасьці.
– Як думаєте, чому ви тут?
– Хотіла б я знати. Поясните мені?
– Авжеж. Твоя задача зараз показати мені найкращий номер, на котрий ти тільки здатна. В тебе є десять хвилин на підготовку.
Стася йшла за куліси готуватися, а сама ніяк не могла второпати, чому вона це робить, чому виконує забаганки незнайомця і навіть не здатна зараз розвернутися і піти геть. Невже їй це все потрібно?
«Ну добре! Раз вже таке діло, то маю щось таки йому показати», - почала вона розмірковувати. Часу на підготовку майже не було, ідей також… Всі раціональні думки кудись вивітрились. «Що ж би таке йому?.. Чим би його приголомшити? Хм… Ну от бачила я колись, як хлопець показував фокуси із грошима. Таке виробляв, що публіка майже зомліла від подиву й захвату. Таким виступом я точно здивую бороданя.»
І з такими думками вона вийшла на центр манежу. Залунала музика і Стаська почала. О! Як же ж вона старалася! Купюри змінювали свій номінал, то вони зависали в повітрі, то летіли туди, куди їх направляла дівчина, то перетворювались на рудих білок, котрі гризли горішки, і звідти діставали золотенькі ядерця. Показувала вона ті фокуси і тільки дивувалася, що їй таки вдається. І настрій від того покращився, і впевненість з’явилася. Все йшло чудово. Від цього номеру він точно буде в захваті! Музика стихла. Дівчина поклонилася. Була вона собою дуже задоволена. Зараз будуть аплодисменти…
Стася дивилася в очі цьому чудернацькому незнайомцю. В його очах читалася нудьга. Мовчки він дістав щось із кишені і кинув під ноги Стасьці. Це була зім’ята, пошарпана і брудна гривня. ОДНА гривня! Брудна і пошарпана!
– Як же так?! Я ж так старалася! І номер в мене вийшов вдалий. Чому саме така оцінка?!
– Бо це не те. – коротко відповів чоловік. – Іди ще готуйся.
Відчай і образа роздирали дівчину зсередини. Стільки сил вона тільки що віддала! Та все одно Стася вирішила довести, що вона варта більшого! Що вона може! Знову перебирала в голові всі найуспішніші номери, котрі вона колись бачила. Що ж його може здивувати? «Куля смерті». На мотоциклі. О так!!! Це вже точно він оцінить!.
Вона вийшла на арену в крутому шкіряному костюмі, котрий дуже красиво підкреслював її форми. Одягла на голову шолом. Зайшла в металеву кулю. Сіла на мотоцикл. Подумки попросила допомоги у вищих сил. Було трохи лячно. «Хоч би не покалічитись!» - майнуло в її голові. Заревів мотор і вона поїхала. Спочатку потрохи, повільно, а потім все швидше і швидше. Стаська вже нічого не розуміла. З усіх сил втримувала вона тяжкий механізм, силу якого їй ледь вдавалося контролювати. Часу вона вже не відчувала і тільки думала, коли ж вже можна буде зупинитися? «Ну ще от трошечки, трошечки… Ну тепер мабуть вже можна закінчувати» - Стаська почала збавляти швидкість. Мотоцикл зупинився і вона вийшла з клітки. З останніх сил посміхнулася і поклонилася. Доки ти на арені ти повинен діяти так, наче тобі все дуже просто вдається.
Очима ледь знайшла вона таємничого чоловіка. «Що ж зараз він скаже? Ну вже ж точно високо оцінить!» Він знову дістав таку ж саму зім’яту брудну гривню і кинув їй під ноги.
– Ні! Цього не може бути! Я ж справилася! Номер був вдалим!
– Ні! Знову не те! Іди і готуйся!
– Що ж ви від мене хочете? Що Ви хочете тут побачити? – ледь стримуючи сльози і в повному розпачі скрикнула Стаська.
– Покажи те, чим ти насправді є. Це твій останній шанс.
Дівчина сумно йшла за куліси. Що ж трапиться, коли шанс буде вичерпано? Що ж такого особливого вона може запропонувати? «Ет! Все одно вже що показувати!» - подумала вона. – «ЯК би я не викладалася, ЩО б я не придумувала, ніщо він не оцінить! Значить я більше не буду так надриватися. І вже якщо мені судилося вийти на цю арену ще раз, то я буду просто отримувати насолоду! І зовсім не важливо, що він про це буде думати».
Вона випила склянку води, вмилася, навіть не стала перевдягатися. Бо яка вже тепер різниця? Зупинилася перед кулісами, глибоко вдихнула, видихнула. І почула, що зараз лунає пісня «She's a Maniac» у виконанні Майка Сембелло. «О так! Саме ця пісня мені зараз потрібна!»
Енергійно Стаська відкинула куліси, і почала танцювати.
Поєднуючи ритм з ударами серця, зливаючись
з життям
вона вступила в небезпечну зону, коли танцюрист
перетворюється на танець
Це може розрубати тебе як ніж, якщо дар стане вогнем
зв'язує бажане і майбутнє
Вона одержима, одержима танцполом
І вона танцює як ніколи не танцювала раніше
Ти працюєш все своє життя заради цього моменту, який
може прийти або пройти повз
Це виклик, але у тебе завжди є шанс
якщо ти ненаситний
От і все! Пісня закінчилася. А в душі у Стаськи оселився кайф, якого вона ніколи ще не відчувала у житті. Вона навіть забула про якогось там критика. Про оцінку майстерності абощо. Вона була абсолютно щаслива і абсолютно вільна. Дівчина вже повернулася, щоб просто піти, але почула голос:
– Подивися в гору!
Вона підвела голову і побачила неймовірне видовище. Під куполом цирку зависла карета надзвичайної краси. І тримали її двісті золотих голубів.
– Ніколи не бачила такої краси! – вирвалося у Стаськи.
– Це твоє! Ти це заслужила! А якщо будеш працювати і розвиватися в тому, чим ти є насправді, то отримаєш свій мільйон золотих голубів!
Стаська обернулася подивитися на бороданя, та виявилося, що вона лежить у своєму ліжку, поруч міцно спить її чоловік, а в маленькому ліжечку трохи збоку тихесенько сопить дитятко. «Оце так сон!»
Стаська, тихесенько вислизнула з ліжка, накинула на себе ковдру і навшпиньки вийшла на балкон. Сонце вже прокидалося, небо залилося пурпуровими фарбами. На каштан, всіяний рожевими квітами, прилетів білий голуб. А у Стаськи в серці оселилося відчуття, що у цьому світі МОЖЛИВО ВСЕ, треба лише йти СВОЇМ шляхом і нічого ніколи не боятися. І варто вже ЗАРАЗ розпочинати цю подорож.
Анастасія Тополь
Комментариев нет:
Отправить комментарий